Самусенко Анастасія Олексіївна
Самусенко Анастасія Олексіївна
Зростання
Ген за лісами сходить сонце,
Роса на квітах розквіта.
І починається дитинство,
Ці безтурботнії літа.
Ростемо і радіємо малому,
Вчимося вірити, вчимося жить,
Але дитинство швидко пролітає,
І ніби схоже на єдину мить.
Весна приходить, а за нею літо,
Ми в чомусь помилялись, як без цього.
Проте в житті обрали шлях достойний,
Йдемо вперед до пізнання нового!
Плануєм, мрієм, віримо у краще,
Та не завжди досягнемо мети.
Невдачі тільки роблять нас міцніше,
Допомагають гідність віднайти.
Друг
Колись була у мене мрія,
Пухнастий, милий, вірний друг,
Щоб вибігав мені назустріч
І звеселяв усіх навкруг.
Руде, плямисте та грайливе
Було б тоді моє щеня,
Стрічало би мене зі школи,
Вітало би мене щодня.
Навчила б я його служити,
І праву лапу подавать,
Він підросте, почне гарчати,
За ноги злодіїв хапать.
Щеня просила я у мами,
Вмовляла я і так і сяк,
Але відповіла матуся,
Що буде в нас лише хом’як.
Я підросту ,з найду роботу,
Візьму з притулку собача,
Йому до пари двоє кішок,
Папугу, хом’яка й курча.
Зорі
Тихою піснею ніч видається,
Понад хатинами місяць сміється.
Блимає світло в оселі одній,
Зорі танцюють у тиші нічній.
Дрімота скрадається попід тинами,
Мрії людськії утілює снами.
Зорі вдивляються в вікна оселі,
Куди дрімота не постукала в двері.
Може, ці зорі – це юні таланти,
Яким не судилося долі пізнати?
Може, ці зорі – це згублені душі,
Що виправляти накоєне мусять?
А може, це душі загиблих героїв,
Які з цього світу відбули за волю.
Зі світу, де люди людей убивають,
І в тиші нічній свою злобу плекають.
Де люди зі заздрості лиха бажають,
На горі чужому добра наживають.
Де люди простого добра не цінують,
А щастя й кохання за гроші купують.
Свічка в оселі самотньо горить,
Хлопчик маленький ще досі не спить.
До зір недосяжних німе запитання:
«Тату, нас видно?» - а з неба мовчання…
